БАНІ́ТА, и, ч., рідко. Те саме, що бані́т. [Турський:] Скривдили тебе, ясновельможний пане! Банітою, паливодою об’явлено, до двору не пускають, у Варшаві жить забороняють! (К.-Карий, II, 1960, 8).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 100.