БА́НТИК, а, ч. Зменш. до бант. Балабушиха причепурила свою дочку, попришпилювала бантики (Н.-Лев., III, 1956, 230); В білій шовковій блузці з.. оксамитовим бантиком на грудях, вона була строга (Кучер, Чорноморці, 1956, 319).

◊ Гу́би (гу́бки) ба́нтиком — про форму рота з дещо піднятою і вигнутою верхньою губою. "Хіба я була погана?" — не втрималася Карпиха, складаючи, губи бантиком (Ю. Янов., Мир, 1956, 236).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 101.