БАНТ, а, ч. Вузол з вільними петлями й кінцями; зав’язана таким вузлом стрічка або стьожка, що використовується переважно як прикраса. Дрижав чудовий бант на талії з чорного кружева та білих шовкових стрічок (Н.-Лев., II, 1956, 77); На маленькому Вані красувався сірий костюмчик і великий білий бант (Бойч., Молодість, 1949, 248); У неї на ногах дразливо виблискували нові черевики з широкими стрічками-шнурочками, зав’язаними подвійним бантом (Юхвід, Оля, 1959, 12); Над нею [тумбочкою] висіла гітара з пишним голубим бантом (Кучер, Трудна любов, 1960, 24).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 101.