БА́ННО, безос. присудк. сл., діал. Шкода, жаль, сумно. Банно, милий, мій миленький, банно, А вже ж моє біле личко ціловане давно (Чуб., V, 1874, 280); То так йому банно було за своєю ненею, що сама лишається (Черемш., Тв., 1960, 118); — Мені здається. Що тужно і банно йому за кимсь (Галан, Гори.., 1956, 88).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 101.