БА́НИТИ, ню, ниш, недок., перех., діал.

1. Мити. Довго напередодні мама банила йому голову лугом, материнкою (Ю. Янов., Мир, 1956, 156).

2. кого, перен. Бити. — Гамселити [панів], — підказав Покивай.. — Банити! (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 368); // Лаяти. — От же лукаве зілля, — ..без угаву банив чоловік свою жінку (Баш, Надія, 1960, 215).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 100.

Банити, ню, ниш, гл.

1) Мыть, вымывать, выполаскивать. Була въ березі, діжку банила. Лубен. у. Стала вона банити ложечки. Мнж. 32. Приходе до річки попова дочка тарілок банити. Мнж. 6. Банити рибу. МУЕ. І. 49. (Добруджа).

2) Полоскать. У горлі боліло, так лікарь давав чимсь банити. Харьк. у.

3) Бить (человѣка). Сусід Кіхоть із жінкою моєю… гм! гм! не вам кажучи, пані… а свою банить що-дня. Г. Барв. 334.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 26.