БАНДУ́РА, и, ж. Український народний багатострунний щипковий музичний інструмент з декою овальної форми. Запорожець, підгорнувши ноги, виграє на бандурі, а біля його стоїть, настороживши вуха, прив’язаний до дуба кінь, ніби слуха ту музику (Стор., І, 1957, 234); Взяв би я бандуру та й заграв, що знав, — Через ту бандуру бандуристом став (Пісні та романси.., II, 1956, 32); Так вдармо піснею! Торкнем бандуру! Хвала герою, воїну, буй-туру! (Тич., II, 1957, 207).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.
— Т. 1. — С. 100.
Бандура, ри, ж.
1) Музыкальный инструментъ въ родѣ гитары. Части: ручка — грифъ; спідняк — выпуклый овалъ; верхняк — вибрирующая поверхность, дека; голосник — отверстіе въ декѣ, приструнник — планка, на окружности овала, къ которой прикрѣплены струны; кобилка — порогъ, черезъ который перекинуты струны. Струнъ отъ 12 до 30 и болѣе; шесть большихъ струнъ наз. бунти, первыя три, басы — кишкові, 4-я — дротова, 5-я — прийма, 6-я — терція; шесть короткихъ струнъ назыв. приструнки. КС. 1882. ѴIII. 281 — 282.
2) = Картопля. Вх. Лем. 389. Бандури душені. — Растертый картофель. Вх. Лем. 412. Ум. Бандурка, бандуронька, бандурочка. Ой там козак похожає, у бандурку виграває. Мет. 73.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.
— Т. 1. — С. 26.
банду́ра (зменшено-пестливі — банду́рка, банду́ронька, банду́рочка);— український народний багатострунний щипковий музичний інструмент з декою овальної форми; західноєвропейського походження; назва, очевидно, запозичена з романських мов (ісп. pandurio, італ. pandura); у XVII ст. вже національний український інструмент, пізніше призабутий; у XIX ст. на ньому фали лише сліпці-бандуристи; у XX ст. відроджений (багато для цього зробив український письменник Г. Хоткевич). Взяв би я бандуру та й заграв, що знав, — Через ту бандуру бандуристом став (пісня); Ой там козак похожає, У бандурку виграває (пісня).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.
— С. 26.
