БАНДА́Ж, а, ч.
1. Хірургічний пояс чи пов’язка для підтримання в нормальному положенні яких-небудь органів або частин тіла. Незабаром мені мають робити гіпсовий бандаж, і маю в ньому пробути місяць (Л. Укр., V, 1956, 34); // Взагалі пов’язка. Сахно послабила пута й, дарма що поранений дуже опинався, змінила йому бандаж на рані (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 104).
2. техн. Сталевий обруч, обід, який насаджують на частини машин для зменшення їх зносу, зокрема обід (шина) на вагонному або паровозному колесі. Насадка бандажів — виключно складний процес (Баш, Вибр., 1948, 116); Широкі бандажі важких лафетів під гаубицями народжували на брукові рівномірний незграбний звук (Сміл., Зустрічі, 1936, 64).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 99.