БАЛУ́-БАЛУ́, невідм., розм. Звуконаслідування на означення довгої, багатослівної, беззмістовної розмови, балаканини; // у знач. присудк. сл. Я тут балу-балу, а тісто біжить по столу (Гал.-руські приповідки, І, 1901 — 1905, 21).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 97.