БА́ЛИ, ів, мн., діал. Розмови, балачки. Всі ж не з балами стояли. Всі були по ділу тут (Котл., І, 1952, 301); [Пріська:] Так чуєш, Максиме, яке діло. [Максим:] Нема коли слухати мені ваші бали (Вас., III, 1960, 86).
◊ Ба́ли точи́ти (розво́дити) — вести пусті розмови, балачки. — До світу бали точать, а до півдня вилежуються (Вас., І, 1959, 271); — Чого ж мовчиш, бабо? — Нема мені про що з тобою бали розводити (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 651).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 96.