БА́ЛИ, ів, мн., діал. Розмови, балачки. Всі ж не з балами стояли. Всі були по ділу тут (Котл., І, 1952, 301); [Пріська:] Так чуєш, Максиме, яке діло. [Максим:] Нема коли слухати мені ваші бали (Вас., III, 1960, 86).

◊ Ба́ли точи́ти (розво́дити) — вести пусті розмови, балачки. — До світу бали точать, а до півдня вилежуються (Вас., І, 1959, 271); — Чого ж мовчиш, бабо? — Нема мені про що з тобою бали розводити (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 651).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 96.

Бали, лів, м. мн. Разговоры, розсказни. Тільки і балів на селі, що про мене безщасну. О. 1862. VII. 42. Росклався з своїми балами — і до вечора тебе не переслухаєш. Полт. Всі ж не з балами стояли, всі були по ділу тут. Котл. Од. 490. Це вже бали! Дудки! Це вже бали, щоб я йому дала. Харьк. у. Ні, це вже бали! Грин. I. 240.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 24.