БАЛАНСУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.

1. неперех. Зберігати рівновагу, роблячи відповідні рухи тілом. Далі ми нагляділи гачену соломою узеньку стежку, що тяглася од фіртки до старенького ганку, і, балансуючи руками, один за одним пішли до господи (Вас., II, 1959, 495); Лариса ловко стрибнула на ребро опалубки і, балансуючи, мов на тросі, подріботіла до стіни (Гур., Друзі.., 1959, 188); * Образно. Не скаже за, не скаже й проти. Від нього правди ждати всує. Немов циркач отой на дроті. Усе життя він балансує (Воскр., З перцем!, 1957, 413); Балансувати між життям і смертю — річ нелегка (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 60).

2. перех. Доводити до правильного співвідношення взаємно зв’язані частини, сторони чого-небудь, надходження і витрати чогось.

3. перех., техн. Зрівноважувати обертальні деталі машини, механізму.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 95.