БАЛАЛА́ЄЧНИК, а, ч. Музикант, що грає на балалайці. Тих, хто бажав навчатись грати, було чимало. Значилося серед них і прізвище Федора Кабанця, який виявив бажання стати балалаєчником (Збан., Малин. дзвін, 1958, 172).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 94.