БАЛАКУ́ЧИЙ, а, е. Який любить багато балакати, який багато говорить. Та, здається, на йому [Лушні] й шкура говорила, такий балакучий (Мирний, І, 1949, 260); Бжеський був надто балакучий і за келехом міг розпатякати багато зайвого (Тулуб, Людолови, І, 1957, 8); Він [шинкар] і бігав від столів до ванькирчика, і прислухався до розмов своїх гостей. А вони підпивали і ставали все балакучіші (Кочура, Зол. грамота, 1960, 7).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 94.