БАЛАГУ́ЛА, и, ж., заст.

1. Критий дорожній віз. Балагула ледве примітко підіймалась на пригарки, то знов спускалась у неглибокі долини (Н.-Лев., І, 1956, 408).

2. Візник на такому возі. Не пішов я до кузні, тільки заплатив балагулі й привіз доктора з міста (Козл., Сонце.., 1957, 56).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 93.

Балагула, ли, ж.

1) Крытая дорожная повозка, на которой ѣздятъ евреи. Левиц. І. 504.

2) Еврей-извозчикъ на такомъ экипажѣ.

3) Въ юго-западн. краѣ: народникъ изъ польскихъ помѣщиковъ 1830 — 50 гг., членъ особаго народническаго общества въ то время.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 23.