БАЛА́БУШКА, и, ж., діал. Зменш.-пестл. до бала́буха. [Xима:] — Чи коржа і балабушки печете вже? (Кроп., III, 1959, 13); Завелось у хаті деяке хазяйствечко; у неділю повелись пиріжки, балабушки; одно слово — Горпина зажила добре (Л. Янов., І, 1959, 40).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 93.

Балабушка, ки, ж.

1) Ум. отъ балабуха. Маркев. 22.

2) Комокъ помета. Нехай він пом’янеться на кінську балабушку. Ном. № 8363.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 23.

бала́бушка (зменшене від бала́бух = бала́буха); — народна назва невеликої булочки або звареного у воді шматочка солодкого тіста; уживається в їжу; обрядові коржи­ки або булочки, які дівчата ви­користовували для ворожіння під свято Андрія Первозваного (див.); у Галичині балабухами називали буханці житнього хліба, які пекли під Новий рік з ритуальною метою для посівальників. У неділю повелись пиріжки, балабушки; одне слово — Горпина зажила добре (Л. Яновська).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 25.