БАЙРА́К, у, ч. Ліс у яру, в долині або яр, порослий лісом, чагарником. Ой, не шуми, луже, зелений байраче, Не плач, не журися, молодий козаче (Чуб., V, 1874, 147); Лісів стало менше, тільки по долинах траплялися невеликі байраки (Н.-Лев., II, 1956, 215); Вже перед самим заходом сонця чоловік.. завів коні в глибокий байрак, міцно прив’язав їх до дерева (Стельмах, І, 1962, 500).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 91.

Байрак, ка, м.

1) Лѣсокъ въ оврагѣ; буеракъ. Такі були здоровенні та глибокі байраки, що Боже світе! Грин. II. 169. Ой не шуми, луже, зелений байраче! Мет. 92. До зеленої неділі в байраках біліли сніги. Шевч.

2) Мундштукъ при уздечкѣ. Сідло черкеське а пітником, уздечка новісінька з байраком. Изъ пѣсни, приведенной въ «Истор. Новой Сѣчи» Скальковскаго. Ум. Байрачок, байраченько.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 21.

байра́к — ліс у яру, в долині або яр, порослий лісом, чагарником; опоетизований у народних піснях; асоціюється з козацькою волею, з чумацьким життям. Ой, не шуми, луже, зелений байраче, Не плач, не журися, молодий козаче (пісня); За байраком байрак, А там степ і мо­гила (Т. Шевченко); Де байрак, там і козак (М. Номис); Бідняк — що грак: з долини та в байрак (при­казка); Місяць небом сяє, В байраці маленький соловій співає (пісня); Ой, ми [чумаки] будем, будем ночува­ти в чистім полі, край байраку (пісня).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 25.