БАГРО́ВИЙ, а, е. Густо-червоний. Ой чого ти, роженько, сама в городі, Рожа моя повна, червона, багрова? (Чуб., III, 1872, 432); Підіймалося сонце над степ, Мов багровеє коло (Фр., XII, 1953, 514); Саїд схопився і щось хотів заперечити, а обличчя з блідого, втомленого зробилося червоним, аж багровим (Ле, Міжгір’я, 1953, 324); Місяць був багровий, немов увібрав у себе відблиски крові (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 30); // Густо-червоний з легким синюватим відтінком. Швидким рухом зняла [Настя] браслети і показала багрові синці від мотузків на руках (Тулуб, Людолови, II, 1957, 246).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 85.