БАГА́ТТЯ, я, с.

1. Купа дров, хмизу, ломаччя і т. ін., що горить; вогнище. Після вечері хлопці назбирали сухого хмизу й запалили багаття (Н.-Лев., II, 1956, 36); Нічліжани вечеряли, чим хто мав. Страви не варили, багаття не розкладали, бо лісу не було поблизу (Коцюб., І, 1955, 97); Була новорічна година. Зійшлися бійці до багаття (Нагн., Вибр., 1957, 52).

2. діал. Вогонь. Крешіть, дядьку, багаття (Сл. Гр.); Приставляла [жінка] в печі до багаття горшки (Л. Укр., IV, 1954, 262).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 83.

Багаття, тя, с.

1) Огонь. Крешіть, дядьку, багаття! Велів багаття розводить… казав троянський флот спалить. Котл. Ен. V. 33.

2) Горящіе угли.

3) Костеръ. Наймит роспалив багаття, повісив на вагани казанок і почав варити куліш. Левиц. Пов. 109.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 17.