БА́БИН, а, е. Належний бабі (див. ба́ба¹ у 1-3 знач.). Хлопець аж спотикається за саньми у ковзьких бабиних шкарбанах (Гончар, II, 1959, 151); — Ой, не гудьте мене, що я на ці збори прителіпалась, — мовляв, хай бабине слово почують (Ю. Янов., І, 1954, 13).

◊ Ба́бине лі́то: а) погідні, теплі дні на початку осені. День був ясний, сонячний та теплий. Починалось бабине літо (Н.-Лев., II, 1956, 183); Стояла тепла осінь, бабине літо (Ле, Наливайко, 1957, 7); б) павутиння, що літає в цей період. "Бабине літо" висіло по віттях, як прядиво (Л. Укр., III, 1952, 738).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 76.

Ба́бин, на, не.

1) Принадлежащій ба́бі, бабинъ. Танцювали миші по бабиній хаті. Чуб. V. 515.

2) Ба́бине лі́то. Бабье лѣто. Теплые дни осенью, когда летаетъ паутина, которую тоже называютъ ба́бине лі́то.

3) Ба́бин пе́с. Зоол. Phalaena caja, медвѣдица. Вх. Лем. 425.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 13.