БА́Б’ЯЧИЙ, а, е. Прикм. до ба́ба¹ 3. [Xрапко:] Ця [Галька], здається, змогла б дати мені підпомоги. Та що? Не баб’ячих рук це діло (Мирний, V, 1955, 122); В кількох кроках від лугу, звідки вжед олинав баб’ячий сміх і гуки, Ксеня обережно спинила Любу за рукав (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 256); // Такий, як у баби; власт. бабі, бабам. Зморшкувате баб’яче обличчя дідугана почервоніло від хвилювання (Донч., III, 1956, 324).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 77.

Баб’ячий, а, е.

1) Принадлежащій, свойственный бабѣ. Баб’ячі звичаї.

2) По баб’ячий, по баб’ячому. Він чисто по баб’ячий тупця по хаті. Левиц. І. 478.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 15.