АЧЕ́Й, част., розм., рідко. Може, можливо, а що як. Вийди, вийди, дівчинонько, вранці по водицю, ачей же я надивлюся на плахту-дрібницю (Сл. Гр.); Ходім! ачей се гіркеє страждання Нащадкам нашим скоротить дорогу До ясної і певної мети! (Л. Укр., І, 1951, 167); // Мабуть, здається. Була то ніч, з усіх ночей Найнеспокійніша, ачей (Підс., Загули.., 1960, 67).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 74.

Аче́й, нар. Авось, можетъ быть. Струни мої, струни золотії, заграйте мні стиха, ачей козак нетяжище позабуде лиха. ЗОЮР. І. 316. Вийди, вийди, дівчинонько, вранці по водицю, ачей же я надивлюся на плахту-дрібницю. Н. п.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 11.