А́ХКАТИ аю, аєш, недок., розм. Те саме, що ахати. Він смачно затягнувся димом і, ахкаючи та сплескуючи руками, пішов (Шиян, Партиз. край, 1946, 171); Лунко б’є сокира під дзвінкий корінь грабини, і ахкає луна аж у других гонах (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 659).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 74.