АСКЕТИ́ЗМ, у, ч.

1. Релігійно-етичне вчення, що полягає в проповіді зречення радощів життя, відлюдництва і "умертвіння плоті" для досягнення моральної досконалості. Йому абсолютно чужі релігійний аскетизм чи яке-небудь інше спотворене розуміння громадянського обов’язку (Вісник АН, 5, 1949, 37).

2. перен. Надзвичайна здержливість, відмовлення від життєвих благ. Батько оповідав сю притчу жартом. Аскетизм, що лежить у її основі, був зовсім чужий його вдачі (Фр., IV, 1950, 195); І. Кочерга у деяких п’єсах наділяє героїв рисами невиправданого аскетизму й самозречення, невластивими радянській людині (Укр. рад. драм.., 1957, 67).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 67.