АРХІТЕКТО́НІКА, и, ж.

1. архт. Гармонійне сполучення частин у єдине ціле; // мист., літ. Розмірність художнього твору; побудова. Він [Панас Мирний] домагався психологічної правдивості, стрункої архітектоніки твору, взаємозумовленості дії персонажів, чистоти і народності мови (Іст. укр. літ., І, 1954, 389).

2. геол. Загальна картина геологічної будови земної кори або її частини.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 65.