АРХІМАНДРИ́Т, а, ч. Найвище духовне звання в монахів; титул ігумена монастиря; // Особа, що має цей титул. З монастиря.. У золоті, аж сяє. Сам архімандрит вихожає, Акафіст читає (Шевч., II, 1953, 137); Пиячив наш отець архімандрит з панотцями, роздаровував селян і монастирське майно родичам (Тулуб, Людолови, І, 1957, 77).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 64.

архімандри́т — у православній церкві — найвище духовне звання в ченців; почесний титул насто­ятелів великих чоловічих монасти­рів, ректорів духовних семінарій, глав духовних місій, а також особа, що має цей титул, настоятель мо­настиря. З монастиря святого У зо­лоті, аж сяє, Сам архімандрит вихожає (Т. Шевченко); Саме тоді кияни обрали архімандрита Петра Могилу за митрополита (І. Нечуй-Левицький).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 18.