АРХІ́В, у, ч.

1. Установа, яка займається збиранням, упорядковуванням і зберіганням старих документів, писемних пам’яток та ін. Годинами переглядав [М. Костомаров] у темних кімнатах архівів старовинні пожовклі рукописи (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 373); Поки розшукав його [документ] в Житомирі, в обласному архіві, то не один пуд солі з’їв (Кучер, Трудна любов, 1960, 112); // Відділ установи, в якому зберігаються старі документи, листи, закінчені справи тощо. Центральний партійний архів Інституту марксизму-ленінізму перетворився тепер в найбільше сховище безсмертної спадщини Маркса і Енгельса (Літ. газ., 6.V 1958, 1).

2. Листи, рукописи, знімки і т. ін., які стосуються діяльності якої-небудь установи або особи. Архів Нечуя-Левицького, розкиданий по різних місцях, ніким ще не описаний і не вивчений (Від давнини.., І, 1960, 284); У жовтні 1932 р поліція [у Львові] розгромила редакцію "Вікон", знищила весь архів, заарештувала багатьох співробітників журналу (Іст. укр. літ., II, 1956, 580).

◊ Зда́ти в архі́в (до архі́ву) кого, що — забути, визнати непотрібним. [Орест:] Коли пропало, то вже не поправиш… [Острожин:] Як ви можете так спокійно? Се ж значить, здати себе в архів? (Л. Укр., II, 1951, 83); [Божко:] Е, Гришо, рано ви здаєте до архіву свій скальпель. Поки що операція — радикальна допомога (Голов., Драми, 1958, 160).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 64.