АРКА́Н, а, ч.

1. Довгий мотузок із зашморгом на кінці, за допомогою якого ловлять коней та інших тварин. Василь на аркані вів жеребця до Псла (Мирний, IV, 1955, 193); Влучно кинутий аркан раптом сплутав йому руки, і хлопець звалився на землю (Тулуб, Людолови, І, 1957, 140); * Образно. Твій край татарським стиснуто арканом. Ординські коні стоптують твій край (Бажан, Роки, 1957, 227).

2. Гуцульський чоловічий танок. Тут, біля Дніпра, гуцули танцювали свій славетний аркан, вихровий танець карпатських богатирів (Жур., Опов., 1956, 264).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 60.

Арка́н, на́ и ну, м.

1) Родъ гуцульскаго танца мужчинъ. Желех. Аркана́ танцюва́ти. Фр. Пр. 9.

2) Арканъ. Сказав та й зашморгнув на шиї він аркан. Г. Арт. О. 1861. III. 84. Еней і сам так росходився. як на аркані жеребець. Котл. Ен. Аби-сте мні арканом тігли, то не піду. Фр. Пр. 9.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 9.

арка́н —

1) довгий мотузок із за­шморгом із кінського волосу на кінці, за допомогою якого ловлять коней та інших тварин, закидаючи при ловах петлю на шию; татари ловили арканом людей у ясир. Еней і сам так розходився, як на ар­кані жеребець (І. Котляревський); Влучно кинутий аркан раптом сплутав йому руки, і хлопець звалив­ся на землю (З. Тулуб);

2) гуцуль­ський чоловічий танок, у якому танцюристи, становлячись один за одним, роблять довгий ланцюг, а потім єднаються в коло, розходя­чись і звиваючись. Аркан танцюва­ти (І. Франко); Тут, біля Дніпра, гуцули танцювали свій славетний аркан, вихровий танець карпат­ських богатирів (С. Журахович).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 17.