АРИСТОКРАТИ́ЧНИЙ, а, е.

1. Прикм. до аристокра́тія 2. Народна трагедія народилася на майдані.. і потім уже була покликана в аристократичне товариство (Про мист. театру, 1954, 8); Влада скіфських вождів поступово втрачав свій демократичний характер і набуває рис деспотичного правління в інтересах родової аристократичної верхівки (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 154).

2. Власт. аристократові, аристократам. Лані Олімпія довгим поглядом окинула його, поглядом, у котрім виразно малювалася погорда аристократичної натури до плебея (Фр., VII, 1951, 40); Його рухи, манери одразу набрали якоїсь аристократичної вишуканості (Баш, Вибр., 1948, 54).

3. іст. Який характеризується панівною роллю аристократії (в 2 знач.). Рабовласницькі республіки розрізнялись своєю внутрішньою організацією: були республіки аристократичні і демократичні (Ленін, 29, 1951, 427).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 59.