АРБІ́ТР, а, ч. Посередник, суддя, до якого звертаються для розв’язання спорів, що не підлягають судовому розглядові; третейський суддя. Маковей хотів мене обрати арбітром у цьому спорі (Письмен. зблизька, 1958, 148); Не кожний критик може бути остаточним арбітром (Смолич, VI, 1959, 108).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 57.