АПО́СТРО́Ф, а, ч. Знак у вигляді коми, який ставиться вгорі після приголосного перед йотованим для позначення твердої вимови приголосного (нанр.: Лук’ян; Мар’яна; бур’ян; в’янути; п’ять та ін.), а також на місці пропущеного голосного (напр.: "Всіх панів до одної ями" — П. Тичина).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 55.