АПЛО́МБ, у, ч. Самовпевненість у поведінці, розмові. Лікар, здавалося, забув.. про своє недавнє розгублення і навіть переляк, говорив тепер самовпевнено, з апломбом, з почуттям власної вагомості і невразливості (Збан., Сеспель, 1961, 37); Промовець, витерши хустинкою чоло, почав знову, хоч і без попереднього апломбу (М. Ол., Леся, 1960, 178).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 54.