АПЕЛЯ́ЦІЯ, ї. ж.

1. юр. Оскарження ухвали, постанови нижчої інстанції (звичайно судової) перед вищою. І почав [Кирило Іванович] розказувати, що як секретар з одного зідрав.., а потім і з противника взяв за те, що написав апеляцію (Мирний, І, 1954, 160); За виключеними із партії зберігається право в двомісячний строк подати апеляцію (Статут КПРС, 1961, 9); * Образно. Це було сказано надміру ввічливо, але так, що ніяких апеляцій не припускало (Ле, Міжгір’я, 1953, 102).

2. Звернення до кого-, чого-небудь за підтримкою, порадою. — Ну, а те, що все це треба тримати в найсуворішій таємниці, ясно само собою. Ні слова нікому! — Кузнецов звернувся до Супрун: — Ніяких апеляцій до комітету (Головко, II, 1957, 470).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 54.