АНУ́МО, виг., розм. Виражає спонукання, заохочення до дії; уживається при звертанні до кількох осіб.

— Анумо, давайте купатися та варити куліш! (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 80).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 52.