АНТИ́ПКО, а, ч., діал. Чорт. — Ну, ну, ти, антипку! Цур тобі та дзусь! (Фр., IX, 1952, 419).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 50.

Анти́пко, ка, м. Чортъ, которому дверью отбито пятки, отчего онъ хромаетъ. Вх. Зн. 1. Драг. 52. Антипко (хованець) викльовуєся з курячого зноска. ЕЗ. V. 210. Якого антипка кричиш? Фр. Пр. 7.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 8.

анти́пко — у народній уяві — чорт, якому дверима відбито п’ят­ки, через що він шкутильгає; ужи­вається також як лайливе слово; у народі вважають, що антйпко ви­кльовується з курячого зноска. — Ну, ну, ти, антипку! Цур тобі та дзусь! (І. Франко); Якого антипка кричиш? (І. Франко); Ходили пере­кази, що в негоду в річці товчуться антипки, чорти тобто, ловлять русалок, аби кохатися з ними (М. Олійник).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 16.