АНСА́МБЛЬ, ю, ч.

1. Група співаків, музикантів або танцюристів, що постійно виступає як єдиний художній колектив. В кращих концертних залах столиці виступали українські народні хори та ансамблі (Літ. газ., 28.VI 1951, 1); // Художня узгодженість, злагодженість у виконанні артистами драматичного, музичного і т. ін. твору. Мистецтво сценічного ансамблю вимагав від усіх учасників вистави єдності світовідчуття, єдності творчого методу і розуміння ідейної суті твору (Мист., 1, 1956, 14); Кожний учасник спектаклю мусить добиватися ансамблю, злагодженості в роботі актора й режисера (Життя К.-Карого, 1957, 235).

2. Музичний твір або окрема частина його, призначена для одночасного виконання кількома музикантами або співаками. Значне місце у концертах зайняли вокальні ансамблі — дуети і терцети (Мист., 1, 1957, 14).

3. Сукупність будівель, споруд та ін., що є частинами одного цілого (в архітектурі, шляховій справі). Обриси майбутніх ансамблів вимальовувалися дедалі чіткіше. Одні будинки вже було закінчено, другі пнулися своїми білими стінами вгору, для третіх ще тільки закладали фундаменти (Собко, Стадіон, 1954, 139); // Гармонійна єдність у розташуванні і оформленні групи будівель, пам’ятників, зелених насаджень та ін., що становлять єдину архітектурну композицію. Чарівна, неповторна краса [парку "Софіївки" в Умані] обумовлена надзвичайно вдалим поєднанням усіх елементів рельєфу, води, зелених насаджень, архітектури і скульптури в єдиному художньому ансамблі (Наука.., 1, 1958, 32).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 48.