А́НГЕЛ, а, ч.

1. У релігійному культі — надприродна істота, посланець, вісник бога; зображується звичайно у вигляді юнака з крилами. Якби ангел з неба прилетів в Горобцівку, то й він не помирив би їх (Н.-Лев., IV, 1956, 132); Ах, скільки радості, коли ти любиш землю..! Нема у ній ні ангелів, ні бога, ані семи небес. А є лиш гордість і горіння, сукупна праця і хвала (Тич., І, 1957 115).

2. чий, перен., заст. Захисник або заступник; охоронець. — А знаєш, Густочко, пан Борис для молодих женщин небезпечний чоловік!.. Так що, я буду твоїм добрим ангелом і заберу його від тебе (Фр., III, 1950, 418).

3. перен., заст. Про людину (переважно жінку), що відзначається красою чи добрістю, лагідністю або зробила чи робить кому-небудь щось гарне, приємне. — Полю, здрастуй! Скоріше, бо ми запізнимось. А ось і водичка мінеральна й помідорчики. Ти у мене ангел! (Автом., Щастя.., 1959, 10).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 44.

А́нгел, а́нгол, ла и а́нгель, ля, м. = Я́нгол. Рудч. Ск. І. 24. Був би ангел, коби не роги. Фр. Пр. 4. Над тим дитям три анголи дихали. Чуб. ІІІ. 326. Ум. Ангело́чок. Да над домом ангелочки літали, Ісуса Христа в ризи сповивали. Чуб. III. 323.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 7.

ангел = ангол = янгол (з грецьк. aggelos — «вісник»; зменшено-пестливі — ангелочок, ангеля, анголя, анголяточко, янголя) —

1) у ре­лігійному культі — надприродна істота, посланець, вісник Бога; оберігає людей, є посередником між ними й небом; зображують за­звичай у вигляді юнака з крилами; у кожної людини є свій ангел-охоронець; коли дитина всміхається уві сні, це означає, що на неї ди­виться ангел; між ангелом-охоронцем і дияволом-спокусником завжди ворожнеча; для заспокоєн­ня людина завжди має таку молит­ву: «Ангеле мій, охоронцю мій! Збережи мою душу, зміцни моє серце на всяк день, на всяк час, на всяку хвилину. Вранці встаю, ро­сою вмиваюся, пеленою Спасового Пречистого образу втираюся. Ворог-сатана, відійди від мене на сто верст — на тисячу! На мені є хрест Господній! На тому хресті написані Лука і Марк, і Микола-мученик: за Христа мучаються, а за нас Богу моляться. Пречисті замки ключами замкнені, замками запечатані, нині, і прісно, і на віки віків. Амінь!»; людину називають часто грішним ангелом (не-ангелом), тому кажуть: «Чоловік не ан­гел, щоб не согрішив». Над тим дитям три анголи дихали (П. Чубинський); В четвер почули ми, що вмерла [Одарочка]. Побігла я туди: вона вже на столі… І така ж вона хороша лежала, як ангелятко Боже (Марко Вовчок); Отож і спить со­бі дитина, Мов ангеляточко в раю (Т. Шевченко); На іконостасі сто­яв чималий золотий хрест з терновим вінком на перехресті, а по боках коло хреста стояли навколішки два позолочені янголи (І. Нечуй-Левицький); Здається, двоє неповин­них янголят злетіли з самого неба, усілися у невеличкій хатці, на неве­личкій постельці і завели свою голос­ну і радісну пісню… (Панас Мирний);

2) = ангел-хранитель (-хоро­нитель) — зірка як охоронець будь-якої людини; дістається кожному при народженні (звідси день ангела (янгола) — іменини) і постає на не­бі; коли людина вмирає, її зірка спадає з неба (бажано перехрести­тися, побачивши коли це сталося); взагалі захисник, заступник, охо­ронець; у народній афористиці служить компонентом антитези «ангел — чорт», тобто «добро — зло», наприклад: «І з янгола можна зробити чорта», «Був би ангел, коби не роги», «Ангельський голо­сок, а чортова думка»; у перенос­ному розумінні — про людину (перев. жінку), що відзначається кра­сою чи добрістю, лагідністю або зробила чи робить кому-небудь щось гарне, приємне. — А знаєш, Густочко, пан Борис для молодих женщин небезпечний чоловік!.. Так що я буду твоїм добрим ангелом і заберу його від тебе (І. Франко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 13.