АМУ́Р, а, ч.

1. У римській міфології — бог кохання, якого зображали крилатим хлопчиком з луком і стрілами. На другім боці канапи червоніло повне, кругле лице о. Хведора, неначе лице товстого свіжого амура, що вишивають гарусом на подушках (Н.-Лев., І, 1956, 118); // Статуя або зображення його. Важка чаша.., цяцькована білими.. амурами, завжди привертала увагу гостей (Донч., III, 1956, 43).

2. тільки мн., розм., заст. Любовні справи, пригоди.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 40.