АЛІЛУ́Я, виг. Уживається у відправах іудейської і християнської релігій для вираження славлення бога. Кат лютує, А ксьондз скаженим язиком Кричить:"Те аеит! алілуя!.." (Шевч., II, 1953, 33).

◊ Співа́ти алілу́я кому, ірон., зневажл. — надмірно вихваляти кого-небудь.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 34.

алілу́я = алилу́я — уживається у відправах іудейської і християнської релігій для вираження славлення Бога (означає буквально: «Хваліте Господа!»). Кат лютує, А ксьондз скаженим язиком кричить: «Те deum! алілуя!..» (Т. Шевченко); фразеологізм: співа́ти алілу́я — в іронічному або зневажливому смислі — надмірно вихваляти кого-небудь.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 11.

алілу́я, виг. Уживається у відправах іудейської та християнської релігій для вираження славлення Бога. // Прославний, урочистий релігійний спів з характерним розспівом на окремих складах слова.

Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. Бусел В. Т. — К.; Ірпінь: Перун, 2009. — С. 21.