АЛЮ́Р, у, ч. Спосіб, характер ходи, бігу коня: крок, галоп, кар’єр та ін. Мов у манежі, ми обскакали дворище і тим же алюром понеслись назад (Панч. II, 1956, 64); — На такому конику швидким алюром не поскачеш (Логв., Літа.., 1960, 26); * Образно. І дядько Сашко тим же алюром зник (Ю. Янов., II, 1958, 401).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 35.