АЛЬТ, а́льта́, ч.
1. Низький жіночий або дитячий голос. Вона підхоплювала останні куплети пісні, і її дужий дзвінкий альт дзвенів і розливався, як чиста струна дорогого рояля (Н.-Лев., IV, 1956, 91); У Миколи [Тобілевича] був чудовий альт і слух (Думки про театр, 1955, 29); Коли пісню заводив тенор, хлопчик йому підтягував альтом (Кучер, Чорноморці, 1956, 181).
2. Про людину, що співає таким голосом. Виконувався [спів] при тому голосовому складі співців, як він виконується й зараз, а саме: перші й другі тенори, альт та бас (Іст. укр. музики, 1922, 133).
3. Струнний або духовий інструмент низького регістру. Оркестр "Сбитенщика" своїм складом невеликий: скрипки (I та II), два гобої, ..альт і контрабас (Укр. клас. опера, 1957, 59).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 36.