АЛЕ́Я, ї, ж. Дорога (в садку, парку), обсаджена з обох боків деревами, кущами. Панський будинок з білого каменю стоїть, немов палац над усім селом, на узгір’ячку, округи його квітники рябі, алеї темні (Вовчок, І, 1955, 351); Липовою алеєю йде звільна якась темна жіноча постать (Фр., VII, 1951, 121); За будинком культури починалися широкі алеї молодого парку (Коз., Вісімсот.., 1953, 51).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 33.