АЛЕ́¹, спол. Виражає протиставний зв’язок між сурядними реченнями або однорідними членами речення; та, проте, однак. О думи мої! о славо злая! За тебе марно я в чужому краю Караюсь, мучуся… але не каюсь!.. (Шевч., II, 1953, 32); Тепер ми знову над морем і знову наші очі бродять по синій пустелі, але в мене є певність, що вони й там стрітися можуть (Коцюб., І, 1955, 419); Батькове вирішення вступити в колгосп окрилило його. Правда, доведеться ще подолати наївні материні "умови", але загалом все так хороше й так мудро (Довж., І, 1958. 72); // у знач. ім. Нема нічого без але (Номис, 1864, № 2447).

АЛЕ́², виг. Виражає здивування, незадоволення. — Та яке там лихо? Кажіть швидше, спати хочу. — Але! кому спати, а ..кому ні! — сказав Уласович (Кв.-Осн., II, 1956, 156); // ірон. Уживається в значенні, близькому до нічого й казати!. [Служебка:] Ото але! Король пастушку свата, ..чому б мені.. не стати панею? (Л. Укр., II, 1951, 197).

АЛЕ́³, част., рідко.

1. Уживається в значенні, близькому до невже, хіба, з відтінком здивування, сумніву. — А почім груші? — По гривні. — Але? (Сл. Гр.).

2. розм. Уживається в підсилювальному значенні; оце, ото. Ійон, ійон же, вража мати! Але Еней наш зледащів (Котл., І, 1952,79).

3. діал. Цілком, зовсім. Без мене одного ніхто, але то ніхто.. не міг би під час зими виглянути з хати (Фр., III, 1950, 196).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 33.

Але́, сз. и меж.

1) Но, однако, впрочемъ. Не родить рілля, але Божа воля. Ном. № 28. Єсть і біднійші од нас, а живуть же… — Запевне, що живуть; але яка жизнь їх? Котл. Н. П. 370. Хотіла спать, але не спала. Шевч. 558. Нема нічого без але. Ном. 2447.

2) Але́ ж, але́ ж бо. Вѣдь, вѣдь; однако уже. Алеж і ти того не зробиш! Ой але ж бо козак Нечай на тоє не дбає, та й з кумою із любою мед-вино кружає. Лукаш. 119.

3) Употребл. въ значеніи: Толкуй! разсказывай! Ну, вотъ! Відкіля се ти тут узявся? — Але, відкіля! Адже ти і зроду тут не бувши та прийшов, а я й часто тут буваю. Кв. II. 291. «Мабуть підсудок?» — Ні! — «Так лев?» — Ні! — «Так мішок з дукатами?» — Ні, ні! «Так папорті цвіток?» — Але-ж! Греб. 373.

4) Неужели? Однако! А по чім груші? — По гривні. — Але!

5) Але́-але́! Але́-ж! Какъ бы не такъ! дожидайся! І мені ж даси меду, як піддереш? — Але-але! «Годі вилежуватись, іди молотити!» — Але-ж!

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 6.