АКСІО́МА, и, ж.

1. Вихідне положення в науці, яке приймається без доказів і лежить в основі доказу правдивості інших положень. Коли б се сказав ученик, котрий перший раз довідався, що два рази два — чотири, і в великій радості прикладає сю аксіому всюди, де треба і де не треба, ми б не дивувались (Фр., XVI, 1955, 139); Частій вважав, що перша аксіома геометрії "пряма лінія — найкоротша відстань між двома точками" — придатна для всякого випадку в житті (Шовк., Інженери, 1956, 405).

2. перен. Незаперечна істина, цілком очевидне твердження. Революційний клас в реакційній війні не може не бажати поразки своєму урядові. Це — аксіома (Ленін, 21, 1950, 237); Людина не може жити з пробитим серцем.. Для нього [професора] вищеподане твердження ще не було аксіомою (Смолич, І, 1958, 178).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 28.