АВТОРИТЕ́ТНИЙ, а, е.

1. Який користується авторитетом (у 1 знач.); впливовий, поважний. При висуванні кандидатів у депутати Рад забезпечувати якнайширше, всебічне обговорення на зборах і в пресі особистих і ділових якостей кандидатів, щоб обирати найбільш достойних і авторитетних (Програма КПРС, 1961, 89); //Який заслуговує на повне довір’я. Задовольняючи прохання Квітки [Г. Ф. Квітки-Основ’яненка], Максимович написав велику статтю "О правописании малороссийского языка", що була авторитетним джерелом для пізніших дослідників (Матеріали з іст. укр. журналістики, 1959, 123); Звісно, моя думка не авторитетна — я й не претендую на се (Л. Укр., V, 1956, 200).

2. Який не терпить, не допускає заперечень; владний (про тон, жест, вигляд і т. ін.). Головний інженер знав: що авторитетнішим тоном розмовляє він з директором, то швидше той став поміркованим (Шовк., Інженери, 1956, 99).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 14.