АВТОНО́МНИЙ, а, е.

1. Який користується автономією, який має автономію (в 1 знач.); самоврядний. Верховні Суди автономних республік обираються Верховними Радами автономних республік на строк п’ять років (Конст. СРСР, 1945, 17); Автономна область.

2. Самостійний, незалежний у розв’язанні певних питань. Всі партійні організації автономні у вирішенні місцевих питань, якщо ці рішення не суперечать політиці партії (Статут КПРС, 1961, 12); // Який ведеться, здійснюється окремо, незалежно від чого-небудь. В кораблі-супутнику розміщаються.. система автономної реєстрації даних про роботу приладів, радіотелеметричні системи і різні датчики (Наука.., 5, 1961, 16).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 13.