АВГУ́Р, а, ч.

1. У стародавньому Римі — жрець, що, спостерігаючи політ і поведінку птахів, провіщав нібито волю богів. Господи, як мені самій тяжкий сей мій тон римського авгура! (Л. Укр., V, 1956, 122).

2. перен., ірон. Про людину, що перетворює свої спеціальні знання в таємницю. Минув час, коли ми ставали в позу якихось авгурів мистецтва і проповідували глядачам те, чого вони не сприймали (Літ. Укр., 3.VIІ 1962, 3).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 9.