АБИ́, спол.

1. Починає підрядні речення умови; коли б лише, тільки б. Не спиняй, нехай собі співає, аби не голосно (Шевч., І, 1951, 102); Охрім був чоловік такий добрячий; аби кого побачив у біді, зараз вирятує, хоч там як утратиться (Вовчок, І, 1955, 95); Народ сам скує собі долю, аби тільки не заважали (Коцюб., II, 1955, 83); Синам мужицьким всі шляхи відкриті. Аби хватило волі та снаги (Бажай, І, 1946, 280).

2. Починає підрядні речення мети; щоб. — Я Нептуну Півкопи грошей в руку суну, Аби на морі штурм утих (Котл., І, 1952, 68); Він рад буде навіть поступитися чим-небудь, аби привести діло до кінця (Мирний, III, 1954, 284); Колесив сюди й туди, аби змилити увагу тих, що могли слідити за ним (Фр., VIII, 1952, 364); Щодалі доводилося все частіше звертати з колії, аби дати дорогу автомашинам (Панч, Іду, 1946, 10).

3. Виступає на початку підрядних додаткових речень; щоб. Дівчина, очевидячки, тільки й чатувала, аби стягти хустину з шиї (Коцюб., І, 1955, 235); Тимофій Заброда того і жде, аби в сінях, у темряві, огріть кийком хазяйського сина Левка (Горд., І, 1959, 28).

4. діал. Починає підрядні речення допустові; хоча б, хоч би. — Я аби хотів що попові дати, то не дам, бо не мат, а він аби хотів здерти, то не зідре, бо не має що здерти (Стеф., І, 1949, 122).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 3.

Аби́, сз.

1) Дабы, чтобы, лишь-бы. Я гроші дам, аби він зробив. Аби люде, а піп буде. Посл. Аби день до вечора. Лишь-бы день прошелъ. Я то зроблю, аби б було, як ви кажете. Аби́-м, аби́-х. Чтобы, пусть. Аби-м так здоров був! Аби-х так жила! (Божба). Ogon. 157, 7. Вх. Зн. 1.

2) Аби́-де. Гдѣ бы то ни было, гдѣ-нибудь, гдѣ попало. Та я абиде захропу.

3) Аби́-коли. Когда-нибудь, когда-бы то ни было. В Лубенщині… на дощ викидають помело і кочерги і викидають не тільки весною, а і аби-коли. Ном. с. 282, № 576.

4) Аби́-куди. Куда-нибудь, куда-бы то ни было, куда попало. Неси сміття аби-куди!

5) Аби́-то. Лишь-бы, какъ-нибудь, такъ себѣ, шутя. Він усе робить аби-то.

6) Аби́-хто. Кто-нибудь, который-нибудь, всякій. Та це і аби-хто зробить. Побить, то й аби хто знайдеться, — от инше діло пожалувать. Ном. № 4072.

7) Аби́-чий. Чей-нибудь, чей-бы то ни было. Оттак чини, як я чиню, люби дочку аби-чию: хоч попову, хоч дякову, хоч хорошу мужикову. Шевч. 183.

8) Аби́-що. Что-нибудь, кое-что, что-бы то ни было. Та будеш там робити аби-що, — от, аби не гуляти. Нехай тобі аби-що! А чтобъ тебѣ! Ном. № 3257. Иногда употребляется какъ существительное въ значеніи: малозначительная вещь, негодная вещь, человѣкъ, не заслуживающій вниманія, уваженія. Дав таке аби-що, — тільки на смітник викинути! От, якесь аби-що! а величається мов яка цяця!

9) Аби́-як. Какъ-нибудь, какъ попало. Одружись! Чому ні? — А тому ні, каже Гриць, що любої пари не знайшов, а побратись аби-як не гоже. МВ. І. 64. Ти все робиш тільки аби-як.

10) Аби́-який. Какой-нибудь, какой попало. Вельможна панськая персона явилася перед Плутона не як аби-який харпак. Котл. Ен. VI. 44.

11) Съ отрицаніемъ эти выраженія принимаютъ значеніе чего-то важнаго, не зауряднаго, напр.: Це чоловік не аби́-який, т. е. не изъ заурядныхъ. Це зовсім не аби-що, щоб про його так казати. Мірошник мав хороший млин. В хазяйстві не аби-що він. Гліб. 82.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 1.