АБЕ́ТКА, и, ж.

1. Сукупність літер, прийнятих у писемності якої-небудь мови і розміщених у певному усталеному порядку; алфавіт, азбука. Один чи два рази проказала [Настя] за Чумаком абетку і вже на другий день, дивуючись сама з себе, назвала всі літери (Речм., Весн. грози, 1961, 224); Якою саме була слов’янська абетка, створена Костянтином, ми так і не знаємо, бо жоден пам’ятник тодішньої слов’янської писемності до нас не дійшов (Рад. літ-во, 5, 1958, 45).

За абе́ткою — за порядком літер, прийнятим в абетці (алфавіті). Словник — книга, в якій за абеткою розставлено тисячі, десятки, а то й сотні тисяч слів (Перв., III, 1959, 310).

2. Книжка для початкового навчання грамоти; буквар. Відомий московський спеціаліст по старій книзі О. Г. Морозов приніс сюди "Українську абетку" Г. Нарбута. Ця книга видана в 1917 р. у Петербурзі (Літ. газ., 11. IX 1959, 3).

3. перен. Основні, початкові відомості з якоїсь науки; найпростіші положення, основи чого-небудь. Абетка біології.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 2.

Абе́тка, ки, ж. Азбука. Українська абетка. Вистачив Микола Гаццук. М. 1861. Ум. Абе́точка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 1.

абе́тка = а́збука = алфа́ві́т —

1) — сукупність графічних знаків, прийнятих у якій-небудь системі буквеного письма і розміщених у певному усталеному порядку;

2) абе́тка — власне українська назва азбуки, створена за вимовою перших двох літер алфавіту (а, б); у сполученнях: украї́нська абе́тка — буквар; за абе́ткою — за порядком літер, прийнятих в абетці;

3) а́збука — слово походить від давньоруського азъбукы, запозиче­ного із старослов’янської мови, де перші дві літери звалися аз — «я» і буки — «буква». Азбука — то початкова до мудрості наука (прислів’я); Учи азбуку — прийде хліб у руку (приказка);

4) алфа́ві́т — слово, за походженням фінікійське (алеф — «бик», бет — «дім»), трансформоване в старогрецькій мові як альфа і бета (перші літери грецької абетки, звідси староукраїнська назва абетки — альфабет), а в пізнішій грецькій вимові — в сучасному його звучанні.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 8.

абе́тка, -и, ж.

1) Сукупність літер, прийнятих у писемності якої-небудь мови і розміщених у певному усталеному порядку; алфавіт, азбука. ** За абеткою — в алфавітному порядку.

2) Книжка для початкового навчання грамоти; буквар.

Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. Бусел В. Т. — К.; Ірпінь: Перун, 2009. — С. 1-2.