ШВЕЦЬ, шевця́, ч. Майстер, що шиє і лагодить взуття. Що б то був за швець, коли б усім на один копил чоботи шив! (Укр.. присл.., 1955, 61); Працює швець: то черевики Комусь латає нашвидку, То залива комусь калоші, То ставить латку чобіткам (Нех., Ми живемо.., 1960, 118); — У Кирила золоті руки! Він і швець, і жнець, і в дуду грець… (Коп., Хата хлопчика.., 1957, 4); У пошуках дошкульного слова, спрямованого проти критиків-недоброзичливців, Квітка звертається до гострого, дотепного, влучного прислів’я — "швець знай своє шевство, а у кравецтво не мішайся" (Рад. літ-во, 11, 1969, 30).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 429.

Швець, шевця, м. Сапожникъ, башмачникъ. Вас. 160. Швець знай своє шевство, а в кравецтво не мішайся. Ном. № 9573.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 489.

швець — майстер, що шиє й лагодить взуття; здавна поважана в народі людина, особливо через те, що вміла пошити найбажаніше для селянина взуття — чоботи; жартують: «Оце вшив — два чоботи на одну ногу»; про майстра на всі руки кажуть: «Він і швець, і жнець, і на дуду грець». Швець, знай своє шевство, а в кравецтво не мішайся (М. Номис); Що б то був за швець, коли б усім на один копил чоботи шив (приказка); Не вважайте, люди добрі, що я швець: говоріть зі мною, як з простим (М. Номис).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 648-649.