ЧЕПУРИ́ТИ, рю́, ри́ш, недок., перех. і без додатка.
1. Наводити порядок де-небудь, прибирати, прикрашати щось. Дівчата прибирали подвір’я.., чепурили призьбу, мили вікна (Шиян, Баланда, 1957, 82); Орися більше поралася в хаті: примазувала, чепурила, чистила, полоскала (Тют., Вир, 1964, 263).
2. Надавати собі чи кому-небудь акуратного зовнішнього вигляду, чистити що-небудь, прикрашати когось. За селом людей чепурять, одягають і надають їм потрібного вигляду (Ю. Янов., V, 1959, 132); Доки Павловський колупається в моторі, протираючи свічки, ми теж чепуримо себе, зчищаємо з ніг багнюку (Гончар, Маша.., 1959, 31); Федір вдоволено прослідкував, як гава винесла капелюха на верхівку клена, почепила поміж гіллям і заходилася чепурити об нього дзьоба (Логв., Давні рани, 1961, 147).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 294.