ЧАСНИ́К, у́, ч.

1. Овочева городня рослина з різким смаком і запахом, що належить до цибулинних культур родини лілійних; вживається як страва, приправа, а також у медицині. Не їла душа часнику, не буде й смердіти (Укр.. присл.., 1955, 270); Під часник не слід вносити свіжого гною, бо він знижує врожай і погіршує якість продукції (Колг. Укр., 3, 1957, 34); Мовчки, похмуро їв він хліб з часником та часом сердито покрикував на дітей (Коцюб., І, 1955, 438); У полумисках височіли купи червоних помідорів, зелених огірків, біля сільничок лежали головки часнику (Зар., На.. світі, 1967, 30); — Та що ви мене дурите, коли ковбаса з часником! — дідусь своєї.— Самі ось покуштуйте! (Вишня, II, 1956, 39).

2. Дикоростуча багаторічна рослина ряду цибулинних. Хитаються на сизих стеблах червоні голівки жаб’ячого часнику, а по закопу уже жовтіють тюльпани (Панч, На калин. мості, 1965, 31); Часник польовий; *Образно. Де проростають свиріпа й часник, висмикуй з корінням, Бога не узрить вовік, хто засмітив почуття (Зеров, Вибр., 1966, 381).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 277.

Часник, ку, м.

1) Чеснокъ, Allium sativum L. Чуб. І. 110. ЗЮЗО. І. 111. Не їла душа часнику, то не буде й смердіти. Ном.

2) — гадячий. Раст. Sedum acre. Шух. І. 22. Ум. Часничо́к.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 446.

часни́к (зменшене — часничо́к) — овочева городня рослина з різким смаком і запахом («З’їж часнику, хоч не скажеш, то взнають»), що належить до цибулинних культур родини лілійних; здавна вживається як страва (недарма кажуть: «Часник — руське сало»), приправа, а також у народній медицині; у народі вважають, що часник охороняє від чарів та вроків, взагалі від злої сили; це талісман, оберіг, що охороняє людину від усякого лиха, пошесті, особливо від гадюк, — «всю заразу відганяє»; уживається і в ритуальних обрядах, зокрема у весільному, коли молодій вплітають до коси цю рослину перед вінчанням; у наш час часник вживають як природний засіб від багатьох хвороб. Не їла душа часнику, то й не буде смердіти (М. Номис).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 636.